HTML код |
Історія закладу освіти.
Хуторо-Чаплинська середня загальноосвітня школа село Хуторо-Чаплине Васильківський район Дніпропетровський область
Де б не проживала людина, куди б не закинула її доля, але отой „солодкий та коханий дим” рiдного краю має завжди нагадувати i берiзку бiля рiдної хати, i школу, i те оточення, серед якого ти зрiс, тих людей, якi допомогли тобi стати на ноги i навчили добра. Такими людьми для кожного з нас були батьки, вчителi. Теплi спогади про чарiвний свiт дитинства, про школу завжди навiюють щемнi спогади для кожної людини, якого б вiку вона не була.. Школу (так, саме школу!) поставили українцi в один ряд з такими словами, якi рiвноцiннi життю — мама, Україна, мова. Як церква ростить віру в Бога, так школа плекає розум нації. Давні , добрі традиції шанобливого, святого ставлення до освіти живуть на теренах України. Минуле завжди стоїть на дорозі в майбутнє . І ми, молоде покоління, не маємо морального права відкидати оте минуле, нехтувати чи зневажати його, а, навпаки, пізнавши, гордитись ним , пишатись i примножувати. Для кожного з нас iсторiя роду, iсторiя рідної школи мусять бути святими. У цьому ще раз переконався, коли почав збирати спогади людей, які в різний час навчались у нашій школі. Захотілось дізнатись, де коріння моєї школи, що то був за час, які були умови життя. Ця робота виявилась надзвичайно цікавою. Переді мною, як живі, поставали картини з минулого. Я довідався, що в 1901 році в селі було відкрито церковно-приходську школу, яка проіснувала аж до буремних днів революції. Після революції багато дітей i дорослого населення вчились грамоти при лікнепах (люди збирались у якійсь одній хата, а вчитель приходив i навчав грамоти). Умови були тяжкими, то вчились взимку, а влітку працювали. У 1922 році в селі почала функціонувати початкова школа №2. Згадує колишня учениця школи Гайдар Єлизавета: «Ми всі мали велику тягу до знань, та жили дуже бідно, не мали у що взутися. Тато віддав мені свої старі чоботи-шкарбуни, які я весь час губила, бо були завеликі на мене. Сяку-таку одежину мала від старшого брата. Ніякі тяготи нужденного життя не могли погасити в нас палкого бажання вчитися, підніматись по східцях науки». У 1931 році в житті села відбулась визначна подія для села – була відкрита семирічна школа. Приміщення було старе .Топили печі дровами, хмизом, бадиллям з кукурудзи, яке ж самі учні приносили у школу. Зі спогадів випускниці школи Самойленко Катерини Анд- ріївни: «Ми , діти війни, згадуємо своє безрадісне та важке дитинство .Навчання в школі відновилося після визволення району в 1943 –му році . Вже на другий день після визволення села у камۥяному приміщенні тваринницької ферми розташувався армійський шпиталь. Над шпиталем взяла шефство школа. Вчитель української мови та співів Петро Романович Марченко приводив нас сюди, ми співали, читали вірші пораненим. На дітей лягав той же тягар, що й на дорослих. Тяжкі то були часи. Після визволення села я і брат Микола пішли до школи. Ручки робили з очерету, а чорнило – з бузини. Зошити зшивали з паперових мішків , писали й на полях газет. У нас з братом були одні на двох бурки з калошами, один на двох кожушок. Ходили в школу по черзі: один день Микола, наступний день я. З якою радістю зустріли День Перемоги. Радіо в селі не було. Про події на війні дізнавались з репродуктора, що висів на стовпі перону станції Чаплине (за 5 км від села). І от у школі хтось сказав, що наші взяли Берлін. Щоб упевнитись, учні разом з учителями побігли через степ на станцію. Коли почули з репродуктора, що війні кінець, плакали від радості. По дорозі додому – хоча були втомлені та голодні – співали без передишки, співали і пританцьовували”. Зі спогадів Помазан Любові Павлівни (1940 року народження): “У 1 – 4 класах я навчалася у філіалі Хуторо-Чаплинської семирічної школи на території Просянської МТС. Моїми вчителями в початкових класах були Легкодух Павло Васильович та Надія Євгенівна, прізвища якої я на жаль уже не памۥятаю. В 5 – 7 класах я вже навчалась в основному корпусі, до якого йшли пішки 4 кілометри. Дуже стомлювались, але було весело, бо з нашого кутка йшло багато дітей. Їжу брали з дому, а в школі можна було купити пиріжок і чай. Вчителів своїх памۥятаю. Це – Нора Меланія Антонівна, яка під час війни, ризикуючи своїм життям, та завдяки знанню німецької мови зберегла шкільне приміщення та шкільне майно, бібліотечні книги. Нам Меланія Антонівна викладала математику, яку я дуже любила. Ще памۥятаю Марченка Петра Романовича, Угринович Тетяну Никифорівну, нашого класного керівника, Ванжу Івана Петровича, фізрука, директора школи Крутька Івана Павловича. В той далекий 1954 випускний рік, коли я отримувала свідоцтво про семирічну освіту, нас, випускників було 56”.
Витяг з документів: 15.12.1947 семирічна школа директор школи Крутько Іван Павлович екзамени в хут. Чаплинській ПШ № 1 з 20.05. по01.06.1948 року початкова школа філіал на території Просянської МТС вчителі 47-48 н.р.
1. Крутько Іван Павлович - директор школи , вчитель історії 2. Майстренко Марфа Іванівна 3. Крутько М.В. вчитель 1 класу 4. Стовбун Н.О. 5. Ігнатенко П.Т. 6. Нора Меланія Антонівна- арифметика , геометрія , алгебра ,(6) німецька мова (5-6) 7. Мирошніченко Євдокія Трохимівна – вчитель російської мови 8. Варакута Галина Максимівна - класовод 9. Шевченко Михайло Корнійович- вчитель арифметики , геометрії 10. Угрінович Тетяна Никифорівна- вчитель географії , природознавства 11. Марченко П.Р.- класовод 2 класу, українська мова ( 6 клас) 12. Питайло О.П.- фізрук
1948-1949
Завуч хутір Чаплинської ( саме так називалась школа того часу) семирічної школи Легеза С.С. вступає в обов’язки директора школи з 12.10.1954 року.
1 ряд: Онищук Галина Миколаївна, Іванов Григорій Юхимович, Легеза Семен Свиридович, Досужа Віра Давидівна; 2 ряд: Дем’яненко Галина Михайлівна, Іванова Ольга Кирилівна, Маценко Таміла Семенівна, Варакута Павло Андрійович, Мірошниченко Євдокія Трохимівна, Легеза Галина Петрівна, Коваленко Лідія Микитівна, Угрінович Тетяна Никифорівна
1959 рік – школу реорганізовано у восьмирічну. В цьому навчальному році ще 8-го класу не було, але 7 класів навчались вже за програмою восьмирічної школи.
1966 – 1967 рр. В цьому навчальному році вперше утворилась шкільна комсомольська організація, яка нараховувала 15 комсомольців. Ці активісти внесли свіжий струмінь в повсякденне шкільне життя. Та всі мріяли про нову школу. І ось... 5 грудня 1969 р. До Дня Конституції Радянського Союзу відчинила свої двері нова школа, яка, одержавши згодом статус середньої, по цей час приймає в своїх стінах підростаюче покоління. Навесні 1970 року учні старших класів взялись за озеленення території рідної школи, Насадили багато каштанів, тополь та декоративних кущів. Згодом до них додались верби, берізки та інші дерева, розцвіли пишним цвітом квітники, які щороку радують око. Над головами і досі шумлять дерева, як відгомін недавнього минулого. 1973 рік. Учні не вдовольнилися декоративними деревами і висадили фруктовий сад, який Щоосені щедро обдаровує діток грушами, яблуками, сливами.
А ще в цьому році по всій країні відбувся Ленінський урок , але всюди це було по-різному.
Відкрив цей урок директор школи Іванов Григорій Юхимович.
З 25.08.1975 року директор Хуторо-Чаплинської восьмирічної Фесенко Броніслав Федосійович , а потім середньої школи , працював до виходу на пенсію 1987 року . . На світлині справа педколектив 1978 року: Тищинська Віра Іванівна, Вінніченко Ніна Михай-лівна, Марковецька Марія Миколаївна, Легеза Ганна Петрівна, Онищук Ганна Микола-ївна, Войтенко Емілія Іванівна, Мартиненко Микола Олексійович, Дохторук Ми-хайло Михайлович, Фесенко Броніслав Феодосійович, Бурлаченко Гнат Панасович
З 1987р. по 2000 р. директором школи був Дохторук Михайло Михайлович. 20 вересня 1990 року у селі Хуторо-Чаплине на території школи відбулась значна подія: в урочистій обстановці відкрито пам’ятник Т.Г.Шевченку . На свято завітали народний депутат УРСР Іван Олександрович Заєць ,члени товариства української мови і Руху із Дніпропетровська , Павлограда, Покровського району та інші. На численні запитання відповіли народний депутат України І.О.Заєць і секретар постійної комісії з науки , культури і міжнаціональних відносин і релігій Дніпропетровської міськради Всеволод Андрійович Тищенко. «Свою Україну любіть,»- так починається строфа вірша поета . А як же її можна не любити?! І люди розправляли плечі, коли їм несли правду про те , чому сьогодні убога Україна , хто винен. Пам’ятник з’явився не сам по собі . Колгоспник Василь Іванович Сидорчук, нині покійний , активіст ТУМУ і Руху , створив у селі ініціативну групу , яка поставила за мету збудувати пам’ятник Кобзареві. Автором бюсту став київський скульптор Володимир Стрижеус.
Звучали марші запорозьких козаків, привітання від голови сільради, художньої самодіяльності місцевої школи і колгоспу, від акторів Михайла Мельника,
Валерія Ковтуненка,
А центрі - Сидорчук Василь Іванович
Вся громада села прийшла на свято . На передньому плані зліва Кравченко М.І., Супрун Сергій Анатолійович – голова колгоспу «Прогрес», який сприяв і підтримував всі ініціативи. З вересня 2000 року керівництво школою здійснє Пилипова В.М.
21.11.2000 р. – засновано піонерську дружину «Дружба», яка нараховує 4 піонерські загони та групу «Барвінчат». Розцвіли всіма кольорами веселки галстуки сучасних піонерів. 01.09.2001 р. – в школі інновація: запроваджено заліково-семестрову систему та 12-бальну шкалу оцінювання знань учнів. У цьому ж році товариство «Чаплинське» подарувало школі перший комп’ютер. В цей рік ознаменований ще однією подією: у школі відкрився народознавчий музей «Світлиця», де силами батьків, вчителів та учнів було зібрано багато експонатів з сивої давнини. Березень 2003 року приніс учням школи неабияку приємну подію: дитячий танцювальний ансамбль «Світлячока» став дипломантом районного конкурсу «Ранкова зірка», нові зорі загорілись на шкільному небосхилі.
У 2003 роцi школу комп'ютеризовано. Тепер учнi нашої школи мають змогу долучитись до нових технологiй, працювати в мережi Internet.
Роки, роки… Невловимо швидко летять вони. Та скiльки б рокiв не вiддiляло кожне поколiння вiд школи, в душу кожного випускника коли – не – коли приходить щемний спогад, спогад про шкiльних друзiв, про перше незабутнє кохання, про своє босоноге дитинство. У 2009 роцi у школi вiдзначався 40-рiчний ювiлей середньої школи. Сьогоднi в школi працюють вчителi, якi свого часу навчались в цiй школi Із стiн нашої школи вийшло багато представникiв рiзних професiй, педагогiв, спецiалiстiв сiльського господарства, представникiв залiзничного транспорту, будiвельники, бухгалтерiв, лiкарiв, вiйськових , представникiв культури , торгiвлi, юристiв, кулiнарiв, технологiв, швачок. Сьогодні у школі працює 1 вчителів. Це досвідчені педагоги, які передають багаж знань учням. У вересні 2009 року в межах програми "Шкільний автобус" учнів школи автобусом БАЗ «Еталон» підвозили до школи і у зворотньому напрямку із сел. .Таранове, Крутеньке .З 2010 року здійснювався підвіз персоналу із смт. Просяна ( 10 чоловік) 27 вересня 2011 року завдяки директору товариства «Чаплинське» Степанову Савелію Варфоломійовичу школу підключено до мережі Інтертелеком .Чудово!
Школо! Моя ти мрiйнице золота! Будь завжди ти зiркою провiдною для своїх орлят, свiти їм теплом i затишком, запрошуй гостинно у свiй дiм! Бо пам’ять народу — вiчно жива, вiчно живою буде i iсторiя моєї школи. |
Хуторо-Чаплинська середня загальноосвітня школа Васильківського району Дніпропетровської області
