|
історія нашого села
Дніпропетровщина. Це куточок, де ми народились. Це степи , гаї, ставки. Легенький вітерець, що розчісує коси струнких берез. Це голоси птахів, що завжди звеселяють душу своїм чудесним співом. І поміж цієї краси загубилося село Хуторо-Чаплине. Село Хуторо-Чаплине Васильківського району Дніпропетровської областi розташоване на південному-сході Дніпропетровської області, село межує на заходi із селищем Чаплине, на пiвночi – з селом Свиридове, на сходi - з селом Тараново, на пiвденному сході із Яблунівкою Покровського району. Вiддаль до кожного села 2-3 км. За 3 км на захід вiд села проходить Придніпровська залiзниця. Через село проходить шосе районного значення. Відстань до районного центру становить – 25 км. А виникло село на початку XX ст. Першими поселенцями були селяни із Криворізької та Веселої слобід (зараз це - села Григорівка Васильківського району та Маломимихайлівка Покровського району). Село Хуторо-Чаплине утворилося після Столипінської аграрної реформи, коли селянам почали надавати земельні наділи- відруба. Селяни отримували свої відруба на значній відстані від своїх домівок і потім вони почали будувати тимчасове житло поблизу своїх відрубів. Такі поселення називали – хуторами. Друга половина назви нашого села походить від назви річки Чаплинки, яка бере початок на території села. Історія донесла до нас відомості, що першими поселенцями стали Варакути, Помазани, Бондаренки та інші. Селяни були вільними і дуже бідними. Будували невеличкі хати. Стелю настилали лише над тією кімнатою, де жили, над усім же приміщенням розміщався лише дах. Переселенці займалися землеробством, часто ходили заробляти гроші на будівництво залізниці Юзівка - Катеринослав. 1917 рік увійшов в історію перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції. Але в країні було неспокійно. На села робили набіги різні банди, грабували населення. До наших днів збереглась пам'ять про ті страшні дні. Доказом цього є могили, де поховані червоноармійці, які боролися за зміцнення радянської влади на селі. Але прізвища цих героїв невідомі. Школярі доглядають за могилою загиблих воїнів, вшановують їх пам'ять. В 1928 році у Хуторо-Чаплине створено ТСОЗ, до якого вступили селяни. Але колективізація проходила із застосуванням сили. У селян відбирали худобу, реманент, а хто не був згоден, то тих називали куркулями та відправляли в Сибір. У 30-му колективізацію повністю завершили, а колгосп назвали "Спільна праця". Для зміцнення колгоспу в села були направлені більшовики. Було створено чотири селянські бригади. В 1929 році колгосп отримав першого трактора. В цьому ж році створено і комсомольську організацію. Піонерська та комсомольська організації брали активну участь у громадсько-корисній роботі села й колгоспу. За роки довоєнних п'ятирічок господарство зміцніло. МТС мали вже достатньо техніки, щоб обслуговувати колгоспи. На території села було створено цех по випалюванню червоної цегли. Майстром у цеху був Бондаренко Федот Микитович. Але не можна не згадати трагічні події 1932-33 років, коли голод забрав життя багатьох жителів села. За офіційними даними від голоду померло близько 30 чоловік. У 1934 році із Курської області до нашого села насильно було перселено сім'ї Абакумових, Кузнєцових, Купріних, Лук'янових, Мартинових та інших. У 1939 році було збудовано сільський клуб, який у роки війни був шпиталем. Мирну працю жителів села перервала війна. Активісти разом з частиною господарства, техніки евакуювалися на схід. Для організації підпільної роботи з фашистами були залишені комуністи і комсомольці. 1 жовтня 1941 року німці захопили село, почалися важкі часи окупації. Активну участь у боротьбі з фашистськими загарбниками брали і піонери. Прикладом мужності був піонер Гриша Голондій, який, допомагаючи радянським танкістам, потрапив до фашистів і був розстріляний. Багато односельців побувало на фронтах війни. Хто повернувся, а хто назавжди залишився на полі бою. У селі відкрито меморіал на честь загиблих у роки війни.
Уродженцями села є Герої Радянського Союзу – Нортенко Василь Іванович та Кайда Анатолій Григорович. Після перемоги нашої армії над фашистською Німеччиною довелося знову відбудовувати зруйноване господарство. У 1962 році створили колгосп "Прогрес". Головою колгоспу призначили Тимошенко П.А. У 1965 році збудовано контору у центрі села. Головами колгоспу також були: ЗигалоВ.Ф., Маланчук Г.І., Лисенко В.Д., Супрун С.А., Пилипов М.М.. Багато добрих справ зробили керівники господарства для села. У 1967 році було відкрито ФАП, дитячий садок і магазини. У 1969 році відкрито Хуторо-Чаплинську ВШ, яка у 1984 році стала середньою. У 70-х роках збудовано МТФ та майстерню у тракторній бригаді, яку більше двадцяти років очолював Плішак І.Ф.. У 1997 році збудовано двоповерховий будинок. У 90-х роках було газифіковано центральну вулицю, школу. У Хуторо-Чаплине росли і плодоносили великі колгоспні сади. На колгоспних ланах місцеві механізатори досягали великих успіхів у вирощенні ранніх і пізніх зернових. У 1998 році колгосп "Прогрес" припинив своє існування. На території колгоспу утворено фермерські господарства та одноосібні підпрємства. Нинішнє село Хуторо-Чаплине відрізняється від того, яким воно було сто років тому. В селі чтири вулиці, дві з них газифіковані. Будинки у селі цегляні, або оштукатурені, вкриті шифером, черепицею. Кожна сім'я має присадибну ділянку, підсобне господарство. Звичайно з перебудовою, реформуванням сільського господарства рівень життя жителів села змінився не в кращий бік, більшість залишилася без роботи, тому молодь виїздить у пошуках кращої долі до міста, але частина залишається. Адже, кругом добре, а вдома краще. |